У РФ більше немає тилу 9 вересня Україна продемонструвала, що для російського тилу фактично більше не існує поняття безпечної відстані: діпстрайк-підрозділи Сил спеціальних операцій уразили Новоуренгойський та Пуровський заводи в Ямало-Ненецькому автономному окрузі РФ. За даними української сторони, безпілотники подолали понад 3000 км, що стало новим рекордом дальності українського удару по російській території.
Але значення цієї операції далеко не в одному рекорді. Значно важливішим є вибір цілей: українські дрони дісталися одного з ключових районів російського газовидобутку.
Чому були вражені саме газоконденсатні заводи? Новоуренгойський завод комплексної підготовки товарного газу та Пуровський завод є частиною великої виробничої системи Ямалу. Тут видобутий газ і газовий конденсат проходять підготовку перед подальшим транспортуванням.
Саме ця обставина пояснює логіку удару. Його сенс може полягати не лише у фізичному пошкодженні двох підприємств, а в демонстрації можливості впливати на ланцюг, що починається на родовищі, а закінчується постачанням енергоресурсів споживачам.
Аналітик та авіаційний експерт Костянтин Криволап, коментуючи удар 10 вересня в ефірі Radio NV, прямо звернув увагу на цю особливість. За його словами, ключовим є не обов’язково безпосередній удар по “Ямальському хресту”, а ураження підприємств, котрі готують газ для подальшого транспортування. “Навіщо лупити по Ямальському хресту? Треба лупити по тих заводах, які підготовлюють газ, який потім іде через цей Ямальський хрест”, – пояснив Криволап. Ця оцінка важлива, оскільки змінює саме уявлення про потенційні цілі української далекобійної кампанії. Уразливим може бути не тільки конкретний газотранспортний вузол, а й об’єкти, без яких його повноцінна робота втрачає сенс.
Втім і сам факт польоту наших засобів ураження на таку величезну відстань має окреме стратегічне значення. Раніше величезна територія Росії дозволяла Кремлю розглядати частину промислових об’єктів за Уралом як відносно захищений тил, тепер ця перевага істотно зменшується.
Для Москви це означає необхідність або посилювати захист стратегічної інфраструктури на тисячах кілометрів, або приймати ризик нових ударів.
І тут виникає головний ефект далекобійної зброї: вона змушує противника витрачати ресурси далеко від фронту.
ППО, засоби радіоелектронної боротьби, охорона підприємств, додаткові системи спостереження – усе це ресурси, що їх Росії доводиться розподіляти між величезною кількістю потенційних цілей.
Тому 3000 км – це не просто цифра в характеристиках українського безпілотника. Це демонстрація того, що географічна глибина Росії перестає бути гарантією безпеки. Чому заговорили про “Ямальський хрест” Саме після удару по Новому Уренгою особливої ваги набули розмови про так званий “Ямальський хрест” – великий вузол російської газотранспортної системи, де перетинаються 17 магістральних газопроводів; окремі публікації стверджують, що через нього проходить до 85% російського газу. Водночас Криволап у своєму коментарі 10 вересня фактично визнав “Ямальський хрест” нашою подальшою перспективною ціллю, по котрій, судячи з його слів, неодмінно “прилетить”. “От майже Ямальський хрест ми отримали. Тепер треба, щоб ми побачили серйозний удар по Єлабузі”, – сказав експерт. За словами Криволапа, для Росії проблеми з газопостачанням потенційно означають ризики для теплопостачання та електроенергетики. Це вже не питання одного заводу, бо йдеться про потенційний вплив на цілий ланцюг російської енергетичної системи.
Втім тема потенційного удару по “Ямальському хресту” виникла не вчора: ще 4 червня економіст Ігор Ліпсіц називав цей вузол однією з ключових вразливостей російської газової системи. На його думку, у разі масштабного пошкодження вузла, де сходяться магістральні газопроводи, наслідки могли б вийти далеко за межі газової галузі та вдарити по ширшій економічній системі РФ.
Саме тому “Ямальський хрест” може розглядатися як своєрідний джокер. У чому може бути головний ефект? Якщо українські далекобійні засоби й надалі дозволятимуть працювати по об’єктах на такій глибині, для Росії виникає низка проблем.
Перша – економічна. Удари по газовій та газоконденсатній інфраструктурі створюють ризики для виробництва, переробки та транспортування енергоресурсів, а також змушують витрачати кошти на відновлення пошкоджених об’єктів. Друга – військова. Росії доводиться розтягувати систему захисту на величезну територію. Неможливо однаково щільно прикрити всі підприємства, трубопроводи, вузли та промислові центри. Третя – стратегічна. Кремль змушений рахуватися з тим, що навіть найбільш віддалені від фронту елементи його економіки можуть стати об’єктами українського впливу.
Й саме останній фактор може виявитися найважливішим, бо це може змінити логіку війни, що поступово переходить від боротьби лише за територію до боротьби за здатність держави підтримувати воєнну машину. Адже для Росії енергетика є однією з основ цієї спроможності. Газ, нафта, нафтопродукти та інша сировина забезпечують не лише експортні доходи, а й функціонування внутрішньої економіки.
Тому далекобійні удари по енергетичній інфраструктурі мають потенціал створювати для Москви подвійний тиск: безпосередньо пошкоджувати виробничі потужності та одночасно змушувати Кремль витрачати більше ресурсів на їхній захист.
Саме в цьому контексті варто розглядати і слова Криволапа про те, що удар по заводах у Новому Уренгої став “досить серйозним попередженням росіянам”. Якщо ж перекласти цей меседж українською, він звучить приблизно так: “Закінчуйте війну негайно!”.
То чи справді “Ямальський хрест” може стати джокером? Поки що – лише потенційно: було б неправильно стверджувати, що один удар по цьому вузлу автоматично паралізує російську економіку або газову галузь.
Проте є принципова зміна, яку вже неможливо ігнорувати: Україна продемонструвала здатність завдавати ударів по стратегічній інфраструктурі на відстані понад 3000 км, і це точно відкриває новий вимір війни. Якщо подібні можливості перетворяться на системну кампанію, Росії доведеться захищати не лише військові об’єкти та прикордонні регіони, а й величезну енергетичну систему вглибині країни.
І саме тому “Ямальський хрест” може виявитися джокером – не як чарівна кнопка, здатна одним ударом зламати Росію, а як символ нової української спроможності переносити війну туди, де Кремль десятиліттями почувався недосяжним. Після удару по Ямалу питання вже не лише в тому, чи може Україна дістати російський тил.
Питання в тому, наскільки далеко вона здатна розширити перелік цілей, котрі Москва змушена буде захищати. І якщо відповідь на нього й надалі вимірюватиметься тисячами кілометрів, для Росії це означатиме дедалі дорожчу війну не лише на фронті, а й у власному тилу.
Ірина Носальська
